загрузка...

Висновок

Історія бухгалтерського обліку — це пошук розумних відповідей.

Розвиток і становлення системи обліку відбувалися протягом чо-тирьох періодів: 1) класичного, що включає всю історію стародавнього світу і раннього середньовіччя (римські цифри); 2) з 1200 до 1850 року — народження позиційної системи лічби (арабські цифри), застосування якої дозволило створити подвійну бухгалтерію і забезпечити визначення фінансових результатів обліковими методами ; 3) з 1850 до 1950 року — різкого ускладнення економічного життя, розповсюдження обліку витрат і калькуляції собівартості, виникнення публічної звітності і аудиторства; 4) з 1950 р. — новітнього, пов'язаного з широким використанням електронно-обчислювальної техніки, з розробкою і впровадженням облікових та аудиторських стандартів [49, стр. 96-96 ].

Отже, незалежні аудитори і аудиторські фірми стали гарантом того, що підприємство має такий фінансовий стан, як оприлюднений. Спираючись на дані аудиторської перевірки, різні користувачі інформації можуть вирішувати питання про інвестування, спільну виробничу діяльність тощо.

Аудиторська служба швидкого розвитку набула у країнах з ринковою економікою. Уже через п'ять років після встановлення обов'язкового аудиту в Англії було прийнято такий самий закон у Франції.[92, стр.326-329 ].

Аудиторська діяльність у США виникла під безпосереднім впливом британської практики аудиту. У 1896 р. законодавчими органами штату Нью-Йорк був ухвалений закон, що регулював аудиторську діяльність. Тепер практично в усіх країнах світу з ринковою економікою існує громадський інститут аудиту зі своєю правовою і організаційною інфраструктурою.

Професійні організації бухгалтерів-аудиторів створені: у Великобританії — Інститут присяжних бухгалтерів Англії і Уельсу (1880 р.); США — Інститут дипломованих бухгалтерів (1887 р.); ФРН — Інститут аудиторів (1932 р.) і Палата аудиторів; Франції — Палата експертів-бухгалтерів і повірених бухгалтерів, Товариство комісарів по рахунках.

У розвинених країнах незалежний аудит є провідною формою фінансового контролю. Порівнюючи законодавство різних країн у галузі організації аудиту, можна виявити певну подібність, яка полягає у тому, що скрізь є нормативні акти про обов'язковий аудит річної фінансової звітності певних суб'єктів підприємництва, встановлені кваліфікаційні вимоги до аудиторів на право зайняття аудиторською діяль-ністю.

Розвиток аудиторської справи сприяв створенню великих транснаціональних аудиторсько-консультативних фірм, які мають свої філії і представництва у багатьох країнах ("Делойт енд Туш" та ін.).

Аудиторська діяльність у країнах СНД — в Україні, Російській Федерації, Білорусі, Казахстані, Вірменії, Узбекистані та інших — розвивається у міру формування ринкової економіки, урізноманітнення форм власності капіталу [111, стр. 79-82].

Аудиторська діяльність (аудит) - це підприємницька діяльність аудиторів (аудиторських фірм) по здійсненню незалежних позавідомчих перевірок бухгалтерської (фінансової) звітності, платіжно - разрахункової документації, податкових декларацій і інших фінансових зобов'язань і вимог економічних суб'єктів [4].

Це також надання інших аудиторських послуг (постановка, ведення і відновлення бухгалтерського обліку; аналіз господарсько-фінансової діяльності; складання декларації про доходи і бухгалтерську звітність; оцінка активів і пасивів економічного суб'єкта; надання допомоги в проведенні приватизації й інші послуги по профілю діяльності аудиторської фірми).

Фізичні особи мають право займатися аудиторською діяльністю самостійно, зареєструвавшись як підприємці, або в складі аудиторської фірми, уклавши з нею трудову угоду (контракт) [1].

Аудитор і аудиторська фірма можуть починати роботу після одержання ліцензії на вчинення аудиторської діяльності і включення до державного реєстру аудиторів і аудиторських фірм.

Аудиторські перевірки можуть бути обов'язковими, проведеними у випадках, прямо встановлених законодавчими актами і задоручення державних органів, і ініціативними, проведеними за рішенням самого економічних (господарюючого) суб'єкта.

Результатом аудиторської перевірки є висновок аудитора (аудиторської фірми) - документ, що має юридичне значення для всіх юридичних і фізичних осіб, органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування і судових органів [4].

Приватним аудитором може бути особа, що має економічну чи юридичну (вищю або середню спеціальну) освіту, а також стаж роботи не менш трьох років, з останніх п'яти як аудитора, фахівця аудиторської організації, бухгалтера, економіста, ревізора, керівника підприємства, науковця або викладача по економічному профілі, що пройшов атестацію й одержав кваліфікаційний атестат аудитора.

Аудитори, що бажають працювати самостійно, а також аудиторські фірми можуть почати свою роботу тільки після державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності, одержання ліцензії і включення до державного реєстру аудиторів і аудиторських фірм.

Основним базовим елементом системи незалежного фінансового контролю є сертифіковані аудитори, які на підставі ліцензії від свого імені чи від імені аудиторської фірми здійснюють аудиторську діяльність.

Організаційне і методологічне керівництво аудиторською діяльністю в Україні здійснює Аудиторська палата України (АПУ). АПУ є незалежним самостійним органом, головним завданням якого є:

— сприяння розвитку аудиту в державі;

вирішення принципових питань аудиторської діяльності в Україні на єдиній методологічній основі;

сертифікація (визначення кваліфікаційної придатності) аудиторів;

ліцензування (дозвіл) на право займатися аудиторською діяльністю.

Перелік аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги, визначен у реєстрі, затвердженом Рішенням Аудитрської палати України від 31.10.00.

Реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги - це офіційний загальнодержавний реєстр аудиторських фірм і аудиторів - суб'єктів підприємницької діяльності, які зареєстрували свою аудиторську діяльність згідно з Законом України "Про аудиторську діяльність"[4].

За формою й метою здійснення аудиту розрізняють зовнішній та внутрішній аудит. Основна різниця між ними полягає в тому, що внутрішній аудит проводиться всередині самої організації за вимогою та з ініціативи її керівництва аудитором, який працює в самій організації. Тому в виконанні своїх функцій він тією чи іншою мірою є залежним від керівництва підприємства. Внутрішній аудит можна розглядати як невід'ємну частину загальної системи контролю, який відповідно до міжнародного нормативу "Використання результатів роботи внутрішнього аудиту" здійснюється за такими напрямками (функціями):

— аналіз системи обліку та внутрішнього контролю;

—вивчення бухгалтерської (фінансової) та оперативної інформації (за окремими статтями та ін,);

— вивчення економічної ефективності управлінських рішень на різних рівнях господарювання;

— аналіз адекватності політики у сфері менеджменту;

— оцінка якості інформації;

— розробка проектів управлінських рішень;

— проведення стратегічного (перспективного) аналізу;

— розробка фінансових прогнозів.

У цілому напрямки, за якими здійснюється внутрішній аудит, свідчать про його виняткову важливість для підприємств. Форму-вання та розвиток внутрішнього аудиту є найважливішим завданням фірм. Внутрішній аудит має обов'язковий характер. Разом із внутрішнім аудитом надзвичайно поширений зовнішній аудит, який проводять окремі аудиторські фірми. Метою та завданням зовнішнього аудиту є оцінка і підтвердження достовірності фінансової звітності підприємства. У процесі аудиторської перевірки зовнішній аудит, звичайно, входить до системи внутрішнього аудиту і дуже схожий з прийомами й методами, які застосовуються внутрішніми аудиторами та з їхніми оцінками. При цьому зовнішні аудитори не обмежуються питаннями підтвердження фінансової звітності, а оцінюють діяльність усіх систем підприємства [65, стр. 119-120].

У теорії і практиці аудиту важливе місце займає професійна етика аудитора. Вона включає ряд принципів службової поведінки та ставлення до виконання фахових обов'язків.” Эти принципи оговорены в Кодексе професійної етики аудиторов України, принятом 18.12.1998 АПУ [15].

Норми і фундаментальні засади етики, викладені у Кодексі, обов’язкові для виконання усіма аудиторами - практиками при наданні ними аудиторських послуг [15].

Що стосується кримінальної відповідальності аудиторів, то в Кримінальному Кодексі України визначено, що є злочинами:

1. зловживання аудиторами (ст. 202 КК);

Цей злочин відрізняється від раніше розглянутих злочинів проти інтересів служби в комерційній і іншій організаціях тим, що їх суб'єктом є не будь-яка особа, що виконує управлінські функції в подібних організаціях, а конкретно зазначені у відповідній статті особи: приватни аудитори [2].

Злочин визначається в законі як використання приватним аудитором своїх повноважень усупереч завдань своєї діяльності і з метою отримання вигод і переваг для себе чи інших осіб, або нанесення шкоди іншим особам, якщо це діяння заподіяло істотну шкоду правам і законним інтересам громадян чи організацій або охоронюваним законом інтересам суспільства чи держави.

Взагалі, нормативна база стосовно аудиту в Україні досить не досконала. До неї в повній мірі, можна віднести лише Закон «Про аудиторську діяльність» [4] та Національні нормативи аудиту [26].

Закон потребує суттєвих вдосконалень, зважаючи на швидкі зміни в правовому полі України. Потрібно вводити більш жорсткі параметри відбору співшукачів на кваліфікацію аудитора. На мою думку, в закон потрібно внести такі норми:

Аудитор обов’язково повинен мати економічну освіту, а юридичну – за бажанням.

Претендент на сертифікат аудитора повинен мати підтверджений досвід роботи в аудиторській фірмі не менш трьох років.

Претендент повинен надати на час складання іспиту мінімум три рекомендаціїї від членів САУ.

Подовження терміну дії сертифікату аудитора можливе лише в тому випадку, якщо він приймав участь у, щонайменше десяти аудиторських перевірках за рік, і має позитивні відгуки від клінтів.

Створити в структурі АПУ кваліфікаційну комісію, яка б розглядала рекламації користувачів аудиторських послуг і виносила рішення щодо неквіліфікованих аудиторів аж до відкликання сертифікату.

Поновити практику обов”язкового аудиту річної фінінсової звітності для підпрємств усіх форм власності.

Національні нормативи аудиту ще знаходяться в стадіїї доробки і, на мою думку, слід прийняти Рекомендації Комісії єропейського співтовариства стосовно забезпечення якості аудиту в країнах Європейського Союзу.

Що до можливості використання аудиторського висновку в судовому процесі, хотів би зазначити наступне.

Професіоналізм спеціаліста (експерта) з судової бухгалтерської експертизи має відповідати такому рівню, коли учасники судового процесу можуть повністю покластися на його кваліфікацію при розгляді конкретної справи, а сам експерт може цілком бути впевненим в результаті своєї роботи.

Вища ступінь кваліфікації спеціаліста в області бухгалтерського обліку - це аудитор.

Аудиторська робота може бути надана у вигляді заключення аудитора або аудиторського висновку, вона може стосуватися в тому числі висвітлення аудитором проблемних питань у стосунках з іншими підприємствами, митними службами, податковою інспекцією тощо.

Є випадки, коли аудитор робить аудиторський висновок що до спірних справ за позовом податкових органів до підприємств з питань неповної або не своєчасної сплати податків.

Статтями 3 і 4 Закони України "Про аудиторську діяльність" від 22.04.1993 р. N 3125-ХII установлено: "Аудиторськi послуги можуть надаватись у формi аудиторських перевiрок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацiй з питань бухгалтерського облiку, звiтностi, оподаткування, аналiзу фiнансово-господарської дiяльностi та iнших видiв економiчно-правового забезпечення пiдприємницької дiяльностi фiзичних та юридичних осiб.... Аудит - це перевiрка публiчної бухгалтерської звiтностi, облiку, первинних документiв та iншої iнформацiї щодо фiнансово-господарської дiяльностi суб'єктiв господарювання з метою визначення достовiрностi їх звiтностi, облiку, його повноти i вiдповiдностi чинному законодавству та встановленим нормативам". Згідно статті 12 того ж Закону "право на отримання сертифiкату мають громадяни України, якi здобули вищу освiту, певнi знання з питань аудиту та досвiд роботи не менше трьох рокiв пiдряд на посадах аудитора, ревiзора, бухгалтера, юриста, фiнансиста або економiста”. [4]

Стаття 1 Закону України "Про судову експертизу" від 25.02.1994 р. N 4038-XII визначає судову експертизу, як "дослiдження експертом на основi спецiальних знань матерiальних об'єктiв, явищ i процесiв, як мiстять iнформацiю про обставини справи, що перебуває в провадженнi органiв дiзнання, попереднього слiдства чи суду". У відповідності зі статтею 10 того ж Закону "судовими експертами можуть бути особи, якi мають необхiднi знання для надання висновку з дослiджуваних питань", а статтями 7 і 9 установлено, що судово-експертну дiяльнiсть здiйснюють державнi спецiалiзованi установи та вiдомчi служби.

До них належать: науково-дослiднi та iншi установи судових експертиз Мiнiстерства юстицiї України i Мiнiстерства охорони здоров'я України; експертнi служби Мiнiстерства внутрiшнiх справ України, Мiнiстерства оборони України, Служби безпеки України. Судово-експертна дiяльнiсть може здiйснюватися на пiдприємницьких засадах на пiдставi спецiального дозволу (лiцензiї), а також громадянами за разовими договорами.

Лiцензiя видається в порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України. Мiнiстерство юстицiї України веде Реєстр атестованих судових експертiв державних i пiдприємницьких структур та громадян. Атестацiя судових експертiв з числа працiвникiв пiдприємницьких структур та громадян проводитися Мiнiстерством юстицiї України або Мiнiстерством охорони здоров'я України вiдповiдно до їх функцiй. Органи дiзнання, попереднього слiдства i суди зобов'язанi доручати проведення судових експертиз переважно фахiвцям, внесеним до цього Реєстру". [5]

З викладеного випливає, що громадянину-фахівцю у відповідній області знань судом за разовим договором може бути доручене проведення судової експертизи. Стосовно до арбітражного суду ця область знань визначається компетенцією останнього, визначеною статтею 1 Закону України "Про арбітражний суд" від 04.06.1991 р. N 1142-ХII: "арбiтражний суд є незалежним органом у вирiшеннi усiх господарчих спорiв, що виникають мiж юридичними особами, державними та iншими органами, а також у розглядi справ про банкрутство" [6].

Критерієм наявності знань в аудитора є наявність сертифіката.

У інструкції Вищого арбітражного суду від 11.11.1998 р. N 02-5/424 "Про деякi питання практики призначення судової експертизи", у пункті 11 існує таке тлумачення: "чинним законодавством, зокрема статтею 10 Закону України "Про аудиторську дiяльнiсть", передбачено обов'язкове проведення аудиту, за результатами якого складається аудиторський висновок. Проте арбiтражним судам слiд мати на увазi, що аудиторський висновок не є висновком судової експертизи, яку може бути призначено лише судом i тiльки пiсля порушення провадження по справi. Крiм того, лiцензiя та сертифiкат на аудиторську дiяльнiсть не дають права їх власникам займатись судово-експертною дiяльнiстю".[21].

На підставі цитованих Законів "Про аудиторську діяльність"[4], "Про судову експертизу"[5] можна дійти висновку про нетотожність аудиторського висновку і висновку судової експертизи, а також ліцензії на право займатися аудиторською діяльністю і на право займатися судово-експертною діяльністю. Різняться вони як за функціональним призначенням, процедурою набуття ліцензії, ступінню відповідальності тощо.

У Законі "Про судову експертизу" (ст.7, 9) говоритися: "Судово-експертна діяльність може здійснюватись Громадянами за разовими договорами."[5].

В цьому випадку не йде мова про будь-яку ліцензію, тобто має місце неврегульована правова норма, яка на практиці може трактуватися двояко.

В Україні ще як слід не налагоджена методологічна і організаційна база аудиту. А тому виникає необхідність узагальнення своєї і зарубіжної практики аудиторства та розробки технологій проведення аудиторських перевірок.

Заслуговує на велику увагу досвід Росії, особливо в зв'язку з прийняттям нового Федерального Закону "Про аудиторську діяльність". Російські аудитори з упевненістю говорять про те, що з прийняттям Федерального закону "Про аудиторську діяльність" у Російській Федерації почався новий етап розвитку аудита [113, стр. 19-22].

<< | >>
Источник: ОУНЮА. Аудит. 2010

Еще по теме Висновок:

  1. Тема 8. Аудиторський висновок та інші підсумкові документи
  2. Ділова репутація позичальника
  3. Рішення№ 20
  4. Аналіз активів
  5. Рішення№11
  6. Рішення до № 15:
  7. Рішення до білету № 13 :
  8. Рішення 12
  9. Послуги за засвідченням
  10. Перелік тем дисципліни
  11. 94. Які функції покладені на спостережну раду банку?
  12. Інтернаціоналізація, реорганізація, концентрація та конгломерація.
  13. 108. Які типи позик надає Міжнародний банк реконструкції та розвитку країнам-позичальникам? На яких умовах?
  14. 1. Основні етапи (стадії) процесу аудиту